Я відчувала себе твариною: Неймовірна історія пологів Ельзи Госк

11 лютого Ельза Госк і її бойфренд Том Дейлі вперше стали батьками. Маля з'явилося на світ вдома в Лос-Анджелесі під час гіпнопологів в воді. Шведська модель присвятила своєму досвіду есе, проілюструвавши його неопублікованими раніше фотографіями, зробленими під час вагітності.

«На початку вагітності хтось порадив нам з Томом документальний фільм «The business of Being Born», який змінив моє уявлення про пологи. До цього я ходила на регулярні огляди у свою нью-йоркську клініку, де все було дуже рутинно, «по-медичному», і про себе я думала: «Ну, напевно ж є більш гуманний підхід до вагітності та пологів». Тому, коли ми знайшли будинок в Лос-Анджелесі і на сьомому місяці вагітності вирішили переїхати через всю країну, у мене не було ні сил, ні бажання шукати новий пологовий будинок. Замість цього ми найняли акушерку, доулу і коуча з гіпнопологів і, оскільки у мене був низький рівень перинатального ризику, вирішили народжувати вдома у воді і без використання медикаментів. Я завжди відчувала себе спокійно в воді і поверталася в неї, щоб розслабитися в моменти тривоги і стресу.

Мої пологи почалися за кілька днів до призначеної дати. Протягом двох діб перед днем ​​X я відчувала перейми, вони були терпимими, але будили мене кожні 10 хвилин, тому дві ночі поспіль я практично не спала. На другу ніч ми про всяк випадок викликали доулу, тому що час між переймами скоротився до трьох хвилин, але, коли вона приїхала, вони знову сповільнилися. Вона залишилася у нас і допомогла мені викликати пологи прогулянками по саду, йогою та іншими вправами. Мої сили закінчувалися, але ми не хотіли чергової безсонної ночі, тому що мені потрібно було бути в ресурсі для самих пологів. До вечора, коли між переймами, як і раніше, було 10 хвилин, ми викликали фахівця з акупунктури. Незабаром після того, як він поїхав, я лягла відпочити і в цей момент відчула клацання в животі. Я написала Тому, який працював в іншій частині будинку, «Милий, здається, у мене відійшли води» і в ту ж секунду відчула найсильніші перейми з тих, що у мене були. Біль продовжував наростати, матка розкривалася, і я зрозуміла, що єдине, що зараз може мені допомогти, це теплий душ. Поки я була у ванній, Том чекав зовні, а коли я робила паузу, масажував мені спину, щоб полегшити біль. Трохи пізніше ми зателефонували нашій доул, яка тільки доїхала до свого будинку, і попросили повернутися. До її приїзду я навіть не могла подумати про те, щоб вийти з душу, настільки мене лякала думка про біль без рятівних теплих струменів води. Між переймами я лягала на підлогу в душі, встаючи тільки під час чергового нападу.

Минуло кілька годин, і я відчайдушно питаю, коли прийде акушерка. Я знаю, що якщо її покликали, значить настав час народжувати і скоро я потраплю в пологовий басейн в нашій спальні. Думка про воду мене втішає. Минуло ще кілька годин, перш ніж вона приїхала, але через біль я ледь помічаю її, в цей момент я просто намагаюся вижити. Я дихаю і намагаюся залишатися спокійною, як мене вчив коуч з гіпнопологів, і нарешті мені дозволяють опуститися в басейн. Я знаю, що це фінальний етап і місце, де я народжу дитину. У цей момент я відчуваю найсильніші перейми, терпіти які мені допомагає тільки думка про те, що кожна наближає момент нашої зустрічі. Я пам'ятаю, як Джоанна, помічниця акушерки, намагається масажувати мене, щоб розкрилися останні півсантиметра. Навіть в найболючіші моменти пологів я відчувала неймовірну вдячність за ці природні стимулюючі способи. Однак, незважаючи на них, в якийсь момент я почала сумніватися в своїх силах. Мені довелося нагадати собі, що я не можу просто зупинитися, що мені потрібно допомогти їй народитися. Я уявляла, що кожна сутичка - це хвиля, під яку мені потрібно запірнути і не випускати повітря, поки вона не пройде.

Повного розкриття все ще не відбувається. Моя акушерка Еббі пропонує останню позу, яка може допомогти. Щоб прийняти її, мені потрібно переміститися з басейну на ліжко, і я знову відчуваю сильний біль. Я виснажена, і моє тіло переходить в режим заощадження енергії: між переймами я провалююсь в забуття, щоб знову бути розбудженою виплеском адреналіну. Але поза спрацьовує, розкриття відбувається, і у мене нарешті повністю відходять води прямо на ліжко. Мені все одно. Я уявляю, як з кожною сутичкою моя дочка просувається далі по родовому каналу. Пологи - це дійсно протистояння самому собі, своїм страхам і сумнівам. Це найстрашніший біль, страх і темрява, які я коли-небудь відчувала. Я відчувала себе твариною. Я перестала піклуватися про те, як я виглядаю, що про мене подумають - про все, що мало значення ще кілька годин тому. Я залишила своє его, свою гордість. Я просто продиралася через все це, щоб зустрітися зі своєю дитиною.

На те, щоб з'явилася голівка, йде кілька годин. Том тримає одну мою ногу, акушерка - іншу, а доула продовжує підбадьорювати мене, як вона робила це останні 12 годин. Коли стала видна верхівка малятка, вони підставляють дзеркало, щоб я побачила її, і я відчуваю неймовірний приплив сил, неначе мій організм виявив якийсь прихований резервуар. Мій живіт не виглядав великим під час вагітності, але коли малятко починає з'являтися на світ, ми розуміємо, що вона велика дівчинка. З'ясовується, що прямо біля її обличчя знаходяться її ручки, і акушерці доводиться приймати швидкі рішення, щоб не сталося розривів. Вона каже мені, коли тужитися, а коли сповільнюватися. На те, щоб голова малятка повністю з'явилася, йде дві години, багато потуг і один нелюдський звук від мене. Наступна потуга - і на світ з'являється її тіло. В наступний момент її, всю в крові і мастилі, кладуть мені на груди, і вона відразу починає шукати мій сосок. Я миттєво забуваю весь біль, який тільки що відчувала, мене переповнює любов, гордість, щастя. Моя дочка тут. Я кажу їй, як сильно я пишаюся нею. Її мама начебто повернулася з війни, але її пульс рівний і стабільний. Вона з'явилася на світ на світанку в 7 ранку, і кімната, яка нещодавно була наповнена мороком, тепер світиться. Того ранку, коли вона народилася, всі планети були в знаку мого маленького Водолійчика.

Після пологів я тримаю її і не хочу відпускати. Акушерка проводить швидкий огляд і кладе дитину назад на мої груди. Потім вона говорить щось, але я занадто змучена і сподіваюся, що все необхідне запам'ятає Том. Через якийсь час виходить плацента, і Том перерізає пуповину. Ми всі лежимо в ліжку, поки кімнату прибирають, і доула запитує, що ми хочемо на сніданок. Вона замовляє найсмачніший салат з авокадо і яйцем, який я коли-небудь їла. Після цього всі йдуть. Залишаємося тільки я, Том і Тууліккі, і ми засинаємо.

Минуло вже кілька днів, але іноді я дивлюся на свою доньку і починаю плакати, коли згадую, через що ми пройшли разом. Я дивлюся на матерів з повагою і обожнюванням і відчуваю величезну подяку до жінок навколо себе. Я розумію, що пологи можуть бути легкими або важкими, темними або наповненими світлом, але кожна історія - священна і особлива. Я вас люблю".