Шепелєв розповів про романтику і складне лікування Жанни Фріске

Дмитро Шепелєв представив уривок із книжки про покійну дружину. Виданню Grazia він повідомив, що книга побачить світ 24-го листопада, а поки – представив зворушливий уривок із неї.



У статті йдеться про непросту боротьбу Жанни із раком мозку.

"Кохана, ми їдемо до Нью-Йорка, – кажу я і вкладаю в її руку два квитки. – Це було б жахливо романтично, якби не обставини. - Ми ще поборемося? – Дивиться мені просто в очі Жанна. Я стискаю її долоню. - Поборемося, звичайно поборемося. Ми тримаємося за руки, ми збираємося до Нью-Йорка і начебто знаходимо друге дихання від однієї думки про цю поїздку. Манхеттен в січні – що може бути більш романтичним до дива? А нам потрібне саме диво. Не менше. Я страшенно переживаю, як Жанна перенесе черговий трансатлантичний переліт? Без сторонньої допомоги вона не може ні встати з ліжка, ні зробити кілька кроків. Але вибору немає. Ми повинні летіти".

Дмитро наголошував, що прагнув уберегти кохану від уваги сторонніх людей. Втім, це не завжди вдавалося.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Прихильники в шоці. Ані Лорак спотворила своє обличчя (фото)

Переліт до Нью-Йорка дався хворій Жанні нелегко, але вона мужньо трималася. До того ж, Дмитро зробив усе для комфортного перебування дружини в готелі. Попри лікування, пара мала нагоду насолодитися і романтичними моментами.

"Ми провели в Нью-Йорку менше місяця. Але і в тому нескінченному мороці траплялося і веселе, про що зараз я згадую світло: як Жанна їхала з аеропорту в багажнику таксі; як я кутав її, коли ми збиралися в клініку – вона страшенно мерзла, – кілька курток, светрів, плед, одягав їй на ніс величезні темні окуляри. Вона була одягнена як капуста, як хокеїст в повному викладенні, не дай бог щось забути. Я і не уявляв, як можна натягнути стільки всього на одну людину. Траплялося, ми викочувалися з готелю і дуріли з інвалідним візком, виписуючи закарлюки на слизьких тротуарах; пили каву і цілувалися, навіть незважаючи на те, що сил ледь вистачало на годину "активного" життя на день. Як же було страшно, але при цьому щосекунди відчувалося: ми удвох", – зворушливо пише Шепелєв.